ЗВИЧАЇ НАШОГО НАРОДУ

· Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею – «вербним». У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, - бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути її по кілька «котиків» - «щоб горло не боліло».
· Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставили когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, промовляючи:

Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

· Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б’ючись, промовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу».